gesseeee

я вірю, що моє супер-его більше від сигарети.

а ще вище, товстіше, можливо, навіть вусатіше і волохатіше,

і про яке супер-его я взагалі говорю,

але воно краще

я зайнятий,наче піарник , який піарить свою зайнятість і кількість годинників за якими він не встигає

от що трапляється, коли починаєш, хоч щось робити

так і знав

лажа, блін

щось завжди підказувало і ненамагаєся, це дитяча карусель у парку, пришвидшена до швидкості американських гірок

цещосьробити

це барабан у револьвері яким грають у російську рулетку, теж діти в парку,

він постійно крутиться

краще бути кімнатною рослиною

камеліями, наприклад

Heart skipped a beat
And when I caught it you were out of reach
But I'm sure, I'm sure
You've heard if before

The XX

Це, власне, все, що я хотів зараз сказати, проте це вже сказали за мене. Це було у Сімпсонах)
"А це вже було у сімпсонах" - було у south park.

Аби я нічого крім цієї цитати не написав, це б все справді нагадувало справжній щоденник - обкладинки якого вкриті якимись такими штуками, які ми щоранку виковирюємо з очей, і нікому не показуємо, ранковими залипами.Якщо чесно, я хотів написати "вкриті спермою" - так би було, мабуть, веселіше, але неправдa. І я насправді, ніколи не виковирював сперму з очей, з цим, як не крути, вже нічого не поробиш.

Врешті But if I may be honest, though I probably won't, I don't believe a word of what I just wrote

Elle Milano


Але, на щастя, це не мій особистий щоденник і в ньому я можу брехати не тільки собі, а й іншим.

І моє життя складається з чужих щоденників, новин і різного зовсім перманентного непотребу в стилі чужих номерів телефонів. І це чомусь мені потрібно.Якщо на 70 відсотків я складаюсь з води - то 30 вісотків - це чужі історії, які плавають у мені, наче надувні жовті каченята у басейні.

Врешті, if I may be honest, though I probably won't, I don't believe a word of what I just wrote

нарешті одужав після тижневого вдавання з себе невтомного гарячого казанови у ліжку разом своїм коханим

грипом)Стівенсон, здається, писав, що коли він хворіє,

то по його ковдрі маршують солдатики, etc. В нього якийсь такий романтично-сумний вірш

чи спогад про хворобу є. У мене динозаврики кімнатою ходили. А на другий день я вбивав зомбі з мілою йоловіч.

Маю на увазі, що її я теж випадково вбив.Мабуть, я зла людина, якщо в мене такі глюки і немає іграшок.

блядська осінь . Ходиш і бачиш все змазано і апатично,

так, ніби тобі плюнули в очі і навіть нецікаво хто і за що.

Час від часу виходжу звідкісь назовні і бачу зволожені чиїмось язиком вулиці.

Мабуть, саме так це і робиться, бо дощу , точніше, коли він починається , триває і закінчується,коли він є - ніколи не зауважую.

При цьому лишки свідомості постійно топляться дощем і я швидше не засинаю, а тону у ньому.

Насправді все добре і я просто вигадав це все, щоб хоч шось написати, як завжди.

Насправді, я трохи радію, бо , як виявилось, я, нещодавно, за довгий час, вперше зафрендив у відповідь людину, яка не хоче продати мені газонокосарку і водночас
не є маніяком( а таке рідко трапляється, бо майже всі врівноважені люди рано чи пізно

намагаються впарити мені газонокосарку. Ще,зазвичай, англійський газон, будинок і команду
з північного Лондона на додачу. Але цього разу мені чомусь пощастило. Кармічні закони, мабуть.

Ця людина виклала сьогодні щось таке:





((сайт художника http://kalgajoum.com/)


мені чомусь подобається. Якийсь такий дощовий імпресіонізм, схожий на Ренуара, мабуть.

yeap.Сьогодні я кидаю курити і займатись музикою.Деструктивні заняття.
І починаю знову писати. У цьому журналі теж. Правда, поки я вигадував це все,
встиг викурити три останніх-останніх, найостанніших у світі, принаймні для мене
сигарети. Чесно, я збираюсь подзвонити тютюновій індустрії і повідомити її, що вона зникла)Весь цей час я жалкував за музику.Ще я збирався майже чесно вибачитись перед деякими людьми
за те, що я останнім часом був рідкісним придурком і тим трохи навіть пишався.
Вибачте,сподіваюсь, ви цього не прочитаєте)

але, оскільки, як стверджують мої дядзьо з гурту U.N.K.L.E. - when something dies,
something always born, сподіваюсь, що з явиться щось нове.

ще викладав дві мої статті для музичного журналу /Bobina/
не раджу їх читати, ліпше просто купіть сам журнал, бо якщо він не окупиться
я буду гіпотетично винен 700 цілком абстрактно-уявних для мене всенсізнайти гривень за друк цього супержурналу, ось так, врятуйте мене від боргової чорної діри)
Врешті, він може бути комусь цікавим.

щось таке. така публічна ментальна мастурбація

The xx : “XX”(2009): масова інтимність
Реакцію критиків на новий і єдиний альбом “The xx” можна схарактеризувати хіба видраним рядком з радіохедівської пісні Last Flowers: “its Too much, too bright , too powerful”. Пісні “The xx” складаються з співаних , обрамлених музикою і записаних у студії , розмов Romy Madley Croft і Oliver Sim ( солістки і соліста “The xx”). Говорять )вони здебільшого просто і про кохання і секс і виключно між собою абстрагуючись від якихось імперсональни звернень і від 34 тисяч підслуховавачів, і 1 028 279 підслухововань на last.fm. Ніщо крім власної інтимності ані голоси солістів, ані їхні тексти не непокоїть, вони абсолютно не знають: ” What are economics, stock exchange and social politics?Not for me hunny its not for me... “( ELLe Milano з “Swearing for art students”). Серед потужних і густих басових партіях гурту та абстрактних електро-синтезованих звуків з зацикленими ритмами семплера , блукає гітара з радше елементареими соло , але не ритм партіями.Та й загалом, музика “The xx” – це радше ритм, іноді танцювальний, іноді стриманно меланхолійний, це мінімалізм ,ідеальна ритмічно-метрична система, до якої належать навіть вдихи-видихи солістів, яка поєднує пост-панк, електронну танцювальну музику та R ‘ n’ B. Попри все “xx” поки лише : much, bright and powerful. Все ж 19-літньому, у сенсі віку учасникі, гурту трохибракує певної оформленності текстів і музичного досвіду щоб бути too. Проте, все для цього у них є. Навіть Ви, підслуховувачі.

Absolutnий Muse: “Resistance”(2009)
Новий альбом Muse просто чудовий. Далі я прошу запеклих фанатів гурту не читати. Щоб не отримати невеличкої емоційної травми і трохи більшого бажання травмувати мене.
Альбом справді по-своєму якісний і у цьому сенсі гарний, але ж про це нецікаво говорити. Погану платівку “Muse” записати особливо і не могли. Хтось може заперечити: “Placebo” вдалося. “Placebo” просто геніальніші. Отже сприйматимемо якість альбому за statement. Тепер уявімо , що Метью Беламі отримав нобелівську премію за внесок у музику, попередньо уявивши, що така існує. От “The resistance” – промова з нагоди її отримання. Бо майстерно написана, бо пафосна , бо в ній багато про соціальне, опір державі і масовій культурі і трошки замало самого автора. Зіграна платівка у стилі космічної попередньої “ Black holes and revelations”, з текстами які б дуже чесно б звучали з уст соліста конкультурної панк-хардкор групи “Rise against”, наприклад. Ну, власне, наприклад: “Take us away from here, Protect us from further harm Resistance! They will not control us, We will be victorious, They'll try to push drugs, Keep us all dumbed down and hope that, We will never see the truth around (So come on!) And these wars, they can't be won, United States of Eurasia,They'll laugh as they watch us fall ,The lucky don't care at al, lNo chance for fate It's unnatural selection I want the truth!
If you wat the truth too , то Белламі почав писати “громадянську лірику під трохи пафоснувату , у поганому сенсі queenівську музику, з традиційними і трохи наївними домішками Рахманінова, місцями з недоречним оперним, чи то ніби- то Фредді Мерк’ юрівським вокалом. Такий собі британськийШевченко, що закликає вивільнитися з розумового рабства під електробандуру з кількома гітарними процесорами Roland . Тексти і музика “Muse “наближались до цього ще з попередніх альбомів, але тоді вони ще могли сховатись поміж чуттєвості та інтелектуальності музики гурту. Тепер їхня музика більше нагадує відстороненний маніфест якоїсь напівкомуністичної партії, хоч ще і без емо на останній фазі розвитку депресії у своїх рядах, проте вже без особливого інтелектуальності та чуттєвості. “Muse” у поганому сенсі “навчилися” писати музику , мало їй дивуються і, здається, мають не глибшу емоцію і здивування від своєї творчості аніж вісімдесятирічні порнозірки. Схожий до текстів оркестровий пафос і музиці, it is “Absoluted” у симфонії в кінці. Хоча набагато цікавіше за неї звучать два три ліричних треки на платівки. Проте і у сексі Беламі не забуває про бізнес, тобто , про світову змову, etc.: Resistance!(“ Resistance”), - каже коханій дівчині , охоплений почуттям соліст. Після такої фрази у Метью з дівчиною нічого, мабуть, вже не виходить, все через те що він та й загалом уся нова музика “Muse” говорить занадто “абсолютно” концептуально і абстрактно. Вокальні партії та партії усіх інструментів – ідеальні, проте “Resistance” у цілому нагадує лише ідеально завчений музичний урок на соціально-політичні критичні теми and absolutely nothing else.